До рідної хати. Дороги, дороги, вам в даль пролягати. Моя ж бо найдовша, назад привела. Простує дорога, до рідної, хати І збуджену пам'ять, хвилюють слова. Куди б не поїхала, де б не ходила, Я завжди шукала, людського, тепла. І в снах, до вас любі, мої, говорила, І в поглядах милих, прощення звала. За те, що неправильно вміла робити, За те, що носила людськая молва, За те, що не знала, як слід пояснити. Я хочу сказати, одверті слова. Звертаюсь до Вічності й буду благати. Та просьба, від серця, до Бога, зліта. Простіть, мене мамо! Простіть, мене тату! До вас, нерозумна і блудна, донька.
|