Кущ калини край вікна посадила мати І сказала тихо, знай, такі слова: - Повертайсь, дитино, до рідної хати, Де б твоя стежина в світі не була. Як ішов у світ я падав цвіт на плечі Шлях перехрестили, мамо, ви мені. Калачі, що дали витягнуті з печі, Стали оберегом у моїм житті. Як ішов у світ я падав дощ дрібненький…. А літа минали, мов ті журавлі. Здуло вітром з саду увесь цвіт біленький По цілому світі, по усій землі. У житті долав я нелегкі дороги, Це вони манили в далечінь ясну. Зустрічав на шляху радощі й тривоги, Тільки не забув я стежку у весну. Повернувся пізно, всі брами закриті Хтось на них повішав іржаві замки. На вікні посохли квіти не политі, Із калини впали жовтії листки. Тож летіть додому крізь вітри і грози, Птахами вертайте, люди, з чужини. Тут батьки старенькі проливають сльози, Дай їм Бог дожити ще хоч до весни. Поспішіть додому поки є ще сили, І летіть до хати, мов ті журавлі. Щоб не зсохли квіти, щоб ви їх підлили, Щоби хліб родився на нашій землі. 18.03.2010
|