Кущ калини край вікна посадила мати
І сказала тихо, знай, такі слова:
- Повертайсь, дитино, до рідної хати,
Де б твоя стежина в світі не була. Як ішов у світ я падав цвіт на плечі
Шлях перехрестили, мамо, ви мені.
Калачі, що дали витягнуті з печі,
Стали оберегом у моїм житті. Як ішов у світ я падав дощ дрібненький….
А літа минали, мов ті журавлі.
Здуло вітром з саду увесь цвіт біленький
По цілому світі, по усій землі. У житті долав я нелегкі дороги,
Це вони манили в далечінь ясну.
Зустрічав на шляху радощі й тривоги,
Тільки не забув я стежку у весну. Повернувся пізно, всі брами закриті
Хтось на них повішав іржаві замки.
На вікні посохли квіти не политі,
Із калини впали жовтії листки. Тож летіть додому крізь вітри і грози,
Птахами вертайте, люди, з чужини.
Тут батьки старенькі проливають сльози,
Дай їм Бог дожити ще хоч до весни. Поспішіть додому поки є ще сили,
І летіть до хати, мов ті журавлі.
Щоб не зсохли квіти, щоб ви їх підлили,
Щоби хліб родився на нашій землі.
18.03.2010
| 
у Вас 
0
