Пізня ніч....Чи то уже ранок!? Час біжить як вода....Фіг-поймеш! сижу в інеті....Сам незнаючи що шукаю!! Але продовжую шукати...чи може чекати? Кого?.......ту єдину!?...кохану людину!? Чекаю...вона уже спить!!!...і можливо забула!!!!? Те як цілував її ніжно....обнімав....пригортав!"( Ні!...неможливо.....так скоро все забути.....Хех!) Вона напевне,теж неспить.....думає про мене!) А можливо ні...не промене думає вона...в цей пізній вечір Тепер тяжко на душі ...Коханя!?...кажуть воно легке... Кажуть ...коли кохаєш ти щасливий... Алей це кохання приносить...біль...смуток..і ти уже незнаєш що робити.. Чи це лиш так мені!?....боюсь, щоб не було боляче потім,... тому що нічого вічного немає,... а спогади не зітреш Чи краще некохати!?...І все житя в самотності прожити.... Ні потрібно перше ..у неї запитати.... Ти кохаєш мене!?.....Вона скаже "ТАК"...Але це лиш слова! Незнаю що робити....! Усе хватить вже писати...Іду покурю..і спати А Кохання?..кохання завтра ...все завтра...
Так це дійсно білий вірш ,хоча це напевно думки в слух)(без римування, ритму тощо) Я викладую в своїх віршах зазвичай все що на душі лежить.. І більш за все вони неримовані... Доречі ось це був мій перший ,такЩо він і недуже похожий на вірш)
Знову вечір ліг на плечі, Ніч - то час душі розп'ять, Час для свіжих самозречень, Недописаних міжрядь, Недомовлених освідчень, Пошматованих сердець, Як вужем у душу відчай Заповза в глухий кінець. Час розвіяних ілюзій І нав'язливих примар, Коли друзі - вже не друзі, Обезкрилений Ікар. Час на пошук вічних істин І божественних начал, Коли думам надто тісно, Слізно скапує свіча. Коли Янголи іскристі Обіймають крильми нас, І Поет, немов провісник, Проника крізь простір-час...
Вип'ю келих вина, Прошепочу до Бога молитву І на крилах душі, що у битвах Гартувалися, наче метал, Крізь квадратик вікна Я злечу, для усіх непомітно, Понад містом, до мене привітним, Де літають усі лиш у снах. Я ж - на крилах душі! Хоч незримі вони - та могутні, І мандрівки мої незабутні Над натомленим містом вночі... Я літаю, мов птах! Розправляючи крила в безмежжя, Забуваючи про обережність, Проганяючи смуток і страх. Лиш в польотах нічних Досхочу напиваюся волі, Щоб повік на боятись вже болю І у битвах поразок гірких. Не боятимусь вже Одурманену люттю сучасність - Бо вмивається в Господа ласці Моя спрагла за світлом душа!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
