****
Мій голос не загубиться в пітьмі,
Він, як і твій, чогось таки вартує.
У нім надія рветься із душі,
Що Україну ми з біди врятуємо. Хоч є між нами безліч ще „ділків”,
Що вправно володіють „словом честі”.
За ними йдуть і вірять тільки ті,
Хто у багнюку хоче нас привести. Але вважаймо – справа не в словах:
Палких, всеобіцяючих, крилатих.
Огляньтеся, прикиньте їх діла...
Невже не чуєте, не бачите „строкатих”? В них за спиною поле у гріхах,
Попереду – у мріях – шлях до влади.
Що їм до бідних, взагалі до нас,
Хто без грошей і той, хто без посади У патріота – в серці кров нутрить,
В душі – жалоба, посмішка крізь сльози.
Надія квітне, щоб свобідно жить,
Як і належить вільному народу. Тож „голос” мій не згубиться в пітьмі,
Його душа виштовхує з утроби.
І той, хто викине його в смітник,
Лише нащадкам своїм кривду зробить.
| 
у Вас 
0
