Глибокий погляд в темряві лютує
Минає сірий дзвін очей
Ніщо так совість не плюндрує
Як черствий гул близьких людей Десь миготить стремління в віру
Крилатий поштовх золотом зове
На поміч закликає прірву
У ній спотворено лице твоє Повсюдно бігають гримаси
За пазухи заховано ножі
Які б не були в них прикраси
А душі – вже давно чужі У посмішці ховають підлість смерті
Усіх вони вважать за «ніщо»
Хоч як нелегко все це буде стерти
Та марним не залишиться зерно Борись у кожнім подиху до неба
Залиш з собою лиш святе!
Відтінок закривавленого клена
Цвіте, хоч плоду й не дає У піжмурки все б’ється роздоріжжя
У темряві заплутано життя
О, господи, для тебе це навіщо?
І ехо не розгадане, як і Його ім’я…
| 
у Вас 
0
