Ср, 06.11.2024, 17:21
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Чи потрібна зміна часу на годину вперед/назад?
Всего ответов: 438

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Вірші про рідний край
 

повік

Я дуже скучаю за тобою. За твоїми вузькими вуличками. За людьми, які завжди тобі знайомі і близькі, але водночас далекі. Вони за твоїми стінами… Вони ніколи тебе не покидають, хоч всі живуть своїм життям… Я дуже люблю блукати. Коли нікого нема… Коли всі сплять… Лише я і твої зорі. Вони ніколи не гаснуть. Іноді ховаються за хмарами, бо від їхнього грізного гуркоту стає моторошно… Мені дуже легко, коли я тут… Зникають проблеми. Хоча річ очевидна, що проблеми ніколи не зникають, вони просто відступають на задній план… Але я люблю ці дорогоцінні хвилини, коли життя завмирає і ділиться на дві частини – до і після… А під час не існує… Бо я завмираю від тиші, від світла зір…і вуличних ліхтарів… Звучить якось дивно і перебільшено. Хай буде так. Я люблю те, що важко словом передати… Дивовижна річ – зустрічати світанок разом з тобою… Ти завжди мовчиш… і від цього стає надзвичайно просто і легко… Легко дихати тобою… твоїми літніми запахами…першими кавунами і динями, стиглими помідорами. А потім звикаєш і перестаєш помічати ці запахи. Але як тільки я знову тут – запахи оживають і навівають спогади… Спогади – це те, ради чого варто жити. Хоча іноді хочеться забути… Все минає… але у душі назавжди залишаться тьмяне світло твоїх ліхтарів, спішна хода до школи, подруга поряд, знервоване тремтіння рук і пітні долоні… З роками стирається пам'ять про це, але як тільки зацвітуть троянди на грядках, так відразу і оживає спомин про ті дні…. Дні дитинства, як і запах чорнобривців, шкільних каштанів і горіхів, які ми трусили, а ще шовковиця, яка з роками перестала бути актуальною….бо ми стали надзвичайно дорослими, щоб її рвати… Довго буде пам’ятатись кожне 1 і 9 травня, 24 серпня і ще купа визначних подій – проторена дорога на стадіон, цікаві і «цікаві» концерти, нагородження за заслуги… А потім обов’язково «казка», атракціони і найсмачніше у світі морозиво… А ще парк… Ми любили там сидіти… А ще ми бігали навколо пам’ятника… Який сором…

Твої недостиглі ранні абрикоси були найдорожчі. Ти завжди згадуєшся мені, коли мені недобре і накочуються сльози. Хочеться повернутись назад, до тебе. Туди, де навіть сльози не такі гіркі, і причиною ставали лише розбиті коліна… і стіна з «шубою». Жаль, але її таки зашпаклювали… Хочеться тих сліз… сліз від програшу в «козаків-розбійників». Безкінечні ігри на скакалці, схованки і ще безліч ігор, назви яких стерлись з пам’яті… а доля розвела її гравців… і бачимось ми лише в контакті… іронія долі… і чим більше минає років, тим більша безодня стає між нами…

Ти – мої теплі спогади і ніжні переживання першого кохання. Ти зі мною крізь роки і відстань… Ти бачиш інших дітей, ти вже звикаєш до них і забуваєш нас. Хоча ми теж не такі вже рідні. Приїжджаємо раз у місяці, іноді і рідше. Твої вулички змінюються, ти оживаєш, квітнеш… А ми дорослішаємо і забуваємо тебе… Ні. Це неправда, ми не забуваємо. Я не забула. Просто десь у підсвідомості ще тремтить спогад про тебе. І вночі бачу уроки і вчителів, і знову повертаюсь у той час, час безтурботного дитинства і гойдалок, «нульовок» по середам і прибирання у четвер. Свята кожного місяця і пахучі булочки, компот і музика надворі під час великих перерв… А ще посиденьки до ночі на лавці у колі друзів… Дискотека, о 12 повернення, шуршання у коридорі в темряві, щоб не розбудити батьків, хоча вони ніколи не могли заснули без нас… Кишенькові гроші, які треба було зібрати на подарунки. Смішні подарунки на ці гроші…

А ще було багато чого. Перші парти, невинне списування, стояння біля дошки з безнадійно гірким виглядом… Були і олімпіади, подарунки, нагороди, медалі, але ці папірці лежать у папці разом з медалями на добру і світлу згадку… або як кажуть, «щоб було що дітям показати»… Але краще розказати про варення на задній парті…

На твоїх вуличках згадується все. Достоту. Як було…

Я просто хочу повернутись до тебе. І ще раз згадати все… ніби не було цих років без тебе… і не буде ще стільки ж… Я знаю точно, що я можу сюди повернутись завжди, навіть коли біль і розпач скують душу… коли серце буде тріпотіти від кохання… Ти залишишся незмінною… моя рідна Баштанка… повік…

 


Додав: lilyforever (08.07.2011) | Автор: © Гойванович Ліля
 
Розміщено на сторінці: Вірші про рідний край

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1914 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 3
avatar
1 kiv-als • 11:43, 08.07.2011 [Лінк на твір]
Дуже гарний опис малої батьківщини.Відчувається море емоцій під час написання цього твору.Мої Вам hands hands hands
avatar
В мене також забреніла сльоза ,гарно написано .,байдуже серце таким
соловами не заговорить .
avatar
3 Asedo1949 • 14:44, 09.07.2011 [Лінк на твір]
Чомусь мені хочеться назвати тебе, Лілія, таке чудове, пахуче ім'я. Сподобався мені твір, але одне місце мене дивує.
"Лише я і твої зорі. Вони ніколи не гаснуть. Іноді ховаються за хмарами, бо від їхнього грізного гуркоту стає моторошно…"
За своє життя я чула: зорі світять, палають, палахкотять, падають і т. д., але щоб гуркотіли та ще й грізно, чую вперше. Може це якийсь літературний прийом? Вибач!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz