Маєток тіней

В країні жаху пагорбом високим,

розкинулася хмура цитадель.

Не день, не два, а вже багато років

у ній ніхто крім нас двох не живе.

Ось і блукаємо у проклятому замку,

давно не люди, поки ще не тіні.

Містичні звуки будять нас щоранку-

портретні нАсмішки князів із павутиння.

В ніч по садибі блудять вовкулаки,

злітають відьми під маєток наш,

Вампіри, тролі й некроманти з праху,

розпочинають фестиваль - шабаш.

Ми просто духи й, мабуть ,не збагнемо

хто і за що так гірко обізлився.

Прокляв й покинув вічних полонених:

Одного- жертву, іншого- убивцю.