В країні жаху пагорбом високим, розкинулася хмура цитадель. Не день, не два, а вже багато років у ній ніхто крім нас двох не живе. Ось і блукаємо у проклятому замку, давно не люди, поки ще не тіні. Містичні звуки будять нас щоранку- портретні нАсмішки князів із павутиння. В ніч по садибі блудять вовкулаки, злітають відьми під маєток наш, Вампіри, тролі й некроманти з праху, розпочинають фестиваль - шабаш. Ми просто духи й, мабуть ,не збагнемо хто і за що так гірко обізлився. Прокляв й покинув вічних полонених: Одного- жертву, іншого- убивцю.
|