Без тебе, мила, сумно трошки, Приносить вітер теплі сни, І посміхаються волошки В зеленім полі восени. А завтра вранці до світання Із ніжним співом солов’я, Згадаю в полі про кохання, Тобі нарву волошок я. Волошки граються із сонцем І зачаровують, як ти, Коли поглянеш у віконце На мене знову з висоти. І посміхнешся незрівнянно І звільниш щастя із тенет, Тобі одній я так старанно У полі рватиму букет. Коли зустрінемось, не знаю, Сльозу кидаю до роси, І кожен день тебе шукаю, Щоб знов напитися краси. З далечини твого волосся Приносить вітер аромат, Та він не твій. Мені здалося, Так пахне волошковий сад. До квітки квіточку складаю І бережу прекрасний цвіт, Думками вкотре повертаю Себе назад на кілька літ. Коли ми вдвох посеред літа Під теплим та рясним дощем Збирали у корзинку квіти, Аж доки повну не зберем. Візьму букет, поставлю в воду, Щоб милуватись можна ним, Волошки пам’ятають вроду, Хоч дні минають, наче дим. Як ти, не вміють квіти гріти, Прийди сюди, любов моя, Тебе чекатимуть тут квіти, Тебе чекатиму тут я.
Просто немає слів.Дуже сподобалось,стільки ніжності, скільки може бути лише у роки юності.На жаль з часом почуття трохи інші.Творіть,Іванку.Ви талант.За вірш 5+
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
