Увечері, осінньою порою...

Пане Вікторе! Непогано! Але ложка дьогтю, та й добряча, у Вашому творі є! По-перше, 4-й рядок якийсь незавершений, не вистачає слова "йому". Тобто вірш Ваш - вже не вищий пілотаж. Розумію, що наче дріб'язок, можна залишити і так, але не вистачає точності, завершеності. По-друге, кругом минулий час і раптом: "Неначе я дивлюся на світ білий". Так не пишуть, не плутають часи. Якщо пишите в минулому, то все - в минулому! І оце: "на світ білий" - розміщення поруч односкладових слів (наголоси збігаються!) - суттєво примітизує вірш. Слова "вкрай залитими" - це взагалі маячня. Вибачте за прямоту. А остання строфа:
"Мене оце смеркання схвилювало

І спонукало до нових дерзань,

Бо проводжаю вечорів чимало,

Геть зовсім не стрічаючи світань…" - просто недолуга, Вам забракло таланту ефектно і красиво закінчити вірш. Кінцівка - то дійсно справі вінець!!! Слово "дерзань" - грубе і недоречне на фоні спокійної, хвилюючої, мрійливої течії попередніх рядків.... Застосували для рими? Не варто цього робити! І взагалі: не спішіть!!! Хай вірш відлежиться, поверніться до нього ще і ще раз. А Ви робите так: написали - і хутчіш публікувати. От і маєте. А взагалі ідея вірша гарна! Удачі Вам!