***
Моя, Україно, посестро
стожарів,
Ти в смутку і горі
віками цвіла,
Косила чума,
топтали татари,
Нищила кулями
клята війна.
А ти розквітала
під срібними росами,
Барвами мальви
вбирала життя.
Мужня й смілива із
довгими косами
Творила історію
словом вірша.
Моя синьожовта,
квітко, з левади
З козацьких
степів, із гірських полонин
Хай пісня із слова
натхненного ляже
На дно твого серця
глибин.
|