ЧЕРВ’ЯК І ГУСІНЬ

У теплий сонячний деньок повзла собі в садку

Неквапом Гусінь до кущів рожевого бузку,

Щоб соковитим пагінцем наїстися усмак,

Аж раптом вигулькнув з землі забрьоханий Черв’як.

І перед нею на весь зріст, звиваючись, постав

Та на все горло їй в лице пискляво заволав:

− Що, знов, потворо, преш сюди, побив би тебе грець,

Щоб цю незайману красу геть звести нанівець!

Листочки бідні поскубти, погризти пагінці,

Кубло жахливе завести на біднім деревці.

Ти тільки й робиш, що жереш, поспиш і ще жереш,

І шкоду бідному садку брутально завдаєш.

А я у три поти в землі − орю-працюю в ній,

І перетворюю її в пухкенький перегній,

Щоб добре деревце росло, і кущик, і лоза −

Якась гидота, як от ти, їх тільки обгриза.

Не переглянула би ти своє жахке життя,

Аби не соромно було дивитись в майбуття?

А Гусінь посміхом незлим сяйнула Черв’яку

І мовчки тихо поповзла до кущиків бузку.

Ну звідки знати Черв’яку, що у землі сидить,

Що Гусінь ця за місяць-два метеликом злетить,

І життєдайний рознесе по саду цім пилок,

Щоб кожне кущик-деревце прегарно зацвіло.

Про що судити можуть ті, хто повзають в землі?

Всі їхні помисли-думки мізерні і малі.

Їм не дано пізнати тих, хто зміниться за мить −

І у небесну височінь на крилах полетить!

Не слухай ницих черв’яків і їх дурних словес −

Вирощуй крила і лети за покликом Небес.