Засперечалися якось годинникові стрілки,
Хто важливіший буде з них – узагалі й наскільки.
Велика каже: «Через те я груба і велика,
Бо саме я за кроком крок веду часопис віку!
Межую я, мов прапорцем величний часу плин,
Шикую вічність у ряди струнких дзвінких годин.»
Маленька їй: «Можливо, я худіша, зате довша,
І непосильна та важка моя безцінна ноша –
Рахую чітко я завжди невпинний рух хвилин
І де без мене був би твій годинниковий дзвін?
Що відбивав би і лічив курантів мідний бій
І як би хто впорядкував шалений біг подій?»
І довго-довго так вони кричали й сперечались,
Одна лиш стрілочка тонка в розмову не втручалась:
Робила мовчки без ниття свою роботу кляту,
Літала й пурхала, мов птах по колу циферблата –
І точно міряла – цок-цок – нестримний лет секунд,
Та на плечах тягла вперед своїх сестер-зануд.
Чомусь завжди товсті лоби – пихаті блазні долі –
Себе вбачають у житті в значній сакральній ролі,
В омані крісел і грошей, в полоні фракцій-партій –
Та геть не згадують про тих, без кого ніц не варті.
| 
у Вас 
0
