Та доки будемо терпіти Ярмо чужинське, скільки ще? Чи волю знищено ущент? Чи ми рабів покірні діти? Віки неволі і хули, А чи рука старшОго брата, Що перевтілився у ката, Вуста для правди нам стулив? Чом волелюбство наше в тлін Переродилось, чом зміліло? Ми досить наймитами скніли Не лиш в чужих – своїх краях. Ніколи більше на поклін До ворогів іти не будем, Ми не раби – ми вільні люди На рідній, батьківській землі! Коли нарешті ця земля Вже зродить свого Вашингтона, Аби чужинські знов закони Не диктували нам з Кремля? Коли прозріють "гречкосії" Й зірвуть полуду із очей? Реальність ця мене пече - Нема ще в нас, нема Месії…
Та вірю я в прийдешній день, У волелюбний дух, що скресне, І завітають знову весни На землю віршів та пісень!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
