Та доки будемо терпіти Ярмо чужинське, скільки ще? Чи волю знищено ущент? Чи ми рабів покірні діти? Віки неволі і хули, А чи рука старшОго брата, Що перевтілився у ката, Вуста для правди нам стулив? Чом волелюбство наше в тлін Переродилось, чом зміліло? Ми досить наймитами скніли Не лиш в чужих – своїх краях. Ніколи більше на поклін До ворогів іти не будем, Ми не раби – ми вільні люди На рідній, батьківській землі! Коли нарешті ця земля Вже зродить свого Вашингтона, Аби чужинські знов закони Не диктували нам з Кремля? Коли прозріють "гречкосії" Й зірвуть полуду із очей? Реальність ця мене пече - Нема ще в нас, нема Месії…
Та вірю я в прийдешній день, У волелюбний дух, що скресне, І завітають знову весни На землю віршів та пісень!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ну, ображати іншого- це, мабуть, ваша сильна сторона. До речі, я вашої оцінки не просив. Чи дуже сильні ваші творіння, я ще не дивився, але
ruhlyvy:Отож, Бог таки допоможе! А Вам має ще капітально допомогти пан Гонта, бо всяк інший Адмін на його місці давно закрив би Вашу сторінку за Ваш ХРОНІЧНИЙ флуд, і бажання
ruhlyvy:Пане Іване, Ви, вибачаюся, вдалися до відвертої ДЕМАГОГІЇ! Вам - про Київ, а Ви - про бузину! :-) Стосовно ж того, щоби втекти з Америки, то ми з жінкою вже майже пенс
у Вас 
0
