Яскраве
сонце досягло зеніту
І
усміхнулось радісно здаля.
З
тобою ми ще зовсім юні діти,
Тебе
додому проводжаю я.
Так
трепетно, неначе білий лебідь,
Що
у воді крилом зорю шукав,
Тримаю
твою руку, юна леді,
З
тобою йду тропою диких трав.
Усі
поля під полум’яним сонцем,
Так
сяють, мов запалені вогні,
Розжареним,
палаючим червонцем,
Мов
очі в тебе, ніжні і ясні.
А
небеса прозорістю вражають,
Яка
безмежна є ота блакить…
З
разючим сонечком переливають
Блакитне
й жовте. Із небес горить
Все
те, що зараз у моєму серці,
Коли
ти посміхаєшся мені,
Твій
погляд – два наповнені відерця,
Твій
дотик, наче квіти весняні,
Ті
неповторні, березневі квіти,
Що
дарував тобі сьогодні я…
Яскраве
сонце досягло зеніту
Так
само, як і наші почуття.
|