Я так тебе ще
мало знаю,
Та, хоч мої
знання малі, -
Моя любов не
знає краю
До української
землі.
В пориві творчої
жадоби,
Я не прохав ніде
жаги,
А просто змалку
гнав худобу
На приозерні
береги.
Всі кольори в
піснях і звуки,
Які у мене на
устах, -
Подарували теплі
луки,
Або знаходив у
струмках.
На дні студеної
криниці,
Неначе у
казковім сні, -
Купалось сонце,
як жар – птиця,
І клаптик неба
там яснів.
Гули джмелі
навколо в травах,
Немов у небі
літаки,
А я відринуто
гугнявив
Не вірші ще –
якісь рядки.
Про синю далеч
неозору,
Та неслухняну
череду,
Про маму добру і
сувору,
Тоді ще зовсім
молоду.
Шуміли приязно
дерева
Мені здивованому
вслід,
Коли у спеку
полудневу
Вертав корів я на обід.
Я бачив це не
раз, не двічі,
Не із віконця
звіддалік, -
Тому й кажу усім
у вічі,
Чим зачарований
повік.
22.01.12
|