Раз Муха кепкувала над
Бджолою,
Сміялась на увесь свій
хоботок:
– Я дуже, сестро,
вражена тобою,
Дурна ти, як прибитий
колосок.
Від рання до смеркання у
польоті:
Шугаєш поміж стебел і
квіток,
Без свята й вихідного на
роботі,
Гребеш нектар,
вишкрябуєш пилок.
І що є сил в свою тягаєш
буду
Та мостиш стільники до
холодів,
А заздрісні та злі
невдячні люди
Присвоюють плоди твоїх
трудів.
От я не надриваюсь, не
працюю,
Не гну спини і жил своїх
не рву,
Де хочу – там літаю і
гарцюю:
У власне задоволення
живу.
Захочу їсти – ситуацій
море,
Завжди знайду, що кинути
у рот:
Поцуплю щось у кухні чи
коморі,
Впаду у кашу, суп чи
бутерброд.
Життя моє – небесна
диво-манна,
Солодкий мед, суцільний
жирний плюс:
І я завжди весела, сита,
п’яна –
І не тужу, не плачу, не
журюсь.
Дивлюся на цю збочену
країну:
На пасіці жирує імбецил,
А в хаті над Дніпром
кагал мушиний
Кепкує з сорока
мільйонів бджіл. © Гнат Голка
|