Ти навіщо снуєш візерунки На моєму вогкому вікні? Вже шукає душа порятунку У прийдешній квітучій весні.
Ти навіщо хурделиш мій спокій, Доторкаючись клавіш німих? На думки мої щемно-глибокі Віє подих сирої зими.
І в душі над весняним розмаєм Сива тінь незворушна лягла... Ти навіщо мій світ розбиваєш, Доторкнувшись чужого крила?
|