Косою звисає довгаста лоза, Дерева в ліанах ажурно стовбичать, Де грається з мавпою хлопчик Тарзан, Безхвоста подоба її чоловіча. Хижак небезпечний чатує, мов кіт Страшенної сили, смугастої масті, На клапті роздерти двох бідних сиріт... Які ж вони звірі, ці тигри смугасті... Гойдається мавпа на шматтях ліан, Дістався Тарзан до верхівки кокоса, А ось і з’явився прудкий павіан - Мерзенна істота, хвостата і боса. Летить до землі волохатий горіх, І б’ється об тигрову голову навпіл - Тарзан, наче снайпер, поцілити зміг, І смішно до сліз павіану та мавпі. Секундний тайм-аут я зараз беру, Потрапивши хутко до рівня нового, Рухлива картинка змінила стару - До чорної хащі відкрилась дорога. Хрещаті тенета - неначе мішень, Павук, як десятка, знаходиться в центрі. Дві мухи цеце зачепились лишень. Даремно пручаються, смертники вперті. Спускається з неба вечірня пітьма, Втомились дивитись і кліпати очі - Бо я ж тут керую півдня усіма, Комп’ютерна гра - не якась тамагочі. Зростають очки у дисплейнім кутку, Я менеджер вправний, а справа - цікава, Реакцію маю - і досить швидку... А в сенсі життєвому – ґавою-ґава. Цю думку сумну генерує вона, Моєї родини стривожена купа, Що я інфантильний. Ото дивина... Хіба я не знаю? Дурна вона, глупа...
|