Коли вступає в силу ніч,
Всі справи дня відходять пріч…
Лягають десь в глибокі скрині
Душі людської, що й понині
Не знають, як назвати це,
Мабуть життя – то перш за все.
Тому все зібране й помите,
За ніч готується спочити…
Віддати Богу, вічну шану,
Щоб думи спали без обману,
Бо стали вже мутні та кволі,
Набігавшись за день доволі.
Та й зладивши проблеми всі -
Спочити варто і душі.
Вони сонливі, як дві дружки,
Лягають разом на подушку,
Щоб волю дати тихим снам,
Чи ніжним, чистим, чи катам ?…
А ніч імлою всіх вкриває,
Голубить ніжно й обіймає,
І сипле чарів зорепад…
Дорослим й дітям – всім підряд.
[/c]
| 
у Вас 
1
