Коли вступає в силу ніч, Всі справи дня відходять пріч… Лягають десь в глибокі скрині Душі людської, що й понині Не знають, як назвати це, Мабуть життя – то перш за все. Тому все зібране й помите, За ніч готується спочити… Віддати Богу, вічну шану, Щоб думи спали без обману, Бо стали вже мутні та кволі, Набігавшись за день доволі. Та й зладивши проблеми всі - Спочити варто і душі. Вони сонливі, як дві дружки, Лягають разом на подушку, Щоб волю дати тихим снам, Чи ніжним, чистим, чи катам ?… А ніч імлою всіх вкриває, Голубить ніжно й обіймає, І сипле чарів зорепад… Дорослим й дітям – всім підряд. [/c]
|