Одразу з ночі в’ється сонце
Душі вітання у долоні пронесе
Тебе,
можливо, ще вона тривожить
Та
все ж не скаже про своє
У
відчайдушнім спогаді сумління
Усе
згадає зачарована земля
Куди
поділись посмішки нетлінні
У
просторі безкарного життя?
Подумай
тихо-тихо зранку
Думки
в польоті ти спини
Для
чого подих на світанку
Серед
земної мерзлоти?
Не
раз ще стріне роздоріжжя
І розпач стре усе до каяття
Твій
погляд…коливається надія
Пробач
та бережи серця…
Хтось
поглядом тебе цілує
Плекає,
щохвилини стереже
І
доля все чимдужче крутить
Та
він очей не відведе…
Вже
прожито чимало снів
Чужих,
холодних, невідомих
Так
важко. Так бракує слів
Спасибі
небу, я тебе зустрів!!!
Прокинувся…напомацки
лечу
І не одразу все збагну…
Та
ноти вічного кохання
Гукають
промінь. Йде світання
|