Чого так час біжить, тікає?

Прикривши  очі, ніби мить.

Молитва серця ще лунає,

а хвиля часу все летить.

Метелики сніжні

Метелики сніжні зазирнули в вікно,

струмочком стікали, пізнавши тепло

ніжного серця, палкої любові,

судини на склі чистої крові.  

  Торкнувся я неба

  Диво, просто диво

Крізь туману, густу пелену
і крізь вічність незримих шляхів,
розгледів в небі свічку живу
і все життя до неї летів.

У часі недосяжна вона,
надією світила у світ
і давала, давала тепла,
щоб кожен знайти міг її слід.

Все дістати її я хотів
і впавши долу, Бога молив,
що би стала реальність із снів,
й тими снами молитви я жив.

А свічка розправила крила
і покрила земний небосхил,
як біла голубка в злетіла,
нових даючи радісних сил.

На землі голубка, в небі свіча…
Любов - вічність у часі єдна,
Божа Премудрість тільки одна
Духом Святим наш світ зберіга.

Поряд Тебе стою сього дня
в покаянні, в очі дивлюся,
Матір неба, прекрасна зоря,
щастя – бо я Богу молюся.

Подих вітру прогнав пелену,
поряд вічність незримих шляхів,
у серці вгледів свічку живу,
опустилась реальність із снів.

На землі голубка, в небі свіча,
мелодія ніжна нас все єдна.
Божа Премудрість в світі одна,
Як же близько твої берега.