Метелики сніжні
Метелики сніжні зазирнули в вікно,
струмочком стікали, пізнавши тепло
ніжного серця, палкої любові,
судини на склі чистої крові.
Пухнасті пір’їнки на примерзлій землі,
біло-срібний покров, на засмаглій душі,
Впали, аби вірність зміцнити,
сльози зимові з серця відмити.
Як чисто і біло, все радує очі,
пізнати кохання усі ми охочі,
серцем відчути шовкову любов,
вирує, бурлить розпечена кров.
Руки стиснули твої ніжні долоні,
закоханий подих в щасливім полоні.
В гарячих руках розтали сніги,
теплим струмком з’єднали віки.
Метелики білі надалі літають,
в сердечне віконце усе зазирають,
стікають водою, відчувши тепло,
квітне кохання, що завжди було.
Як чисто і біло, все радує очі,
прийняти кохання багато охочі,
ще краще віддати ніжну любов,
стати під білий вінчальний покров.
Метелики білі літають, літають,
у танці весільнім за вітром кружляють,
впавши в долоні твої і мої,
святять водою, живіть у добрі.
20.11.2008р.
|