|
|
В розділі матеріялів: 157
Показано матеріялів: 1-20 |
Сторінки: 1 2 3 ... 7 8 » |
|
На пОмилки вона не мала права.
Як завжди, сильна, горда і пряма
Йшла по життю,шикарна і красива,
Хоча на скронях легка сивина.
|
|
В нас ген перемоги, наш дух, наче криця
І зайвих немає у нас хромосом…
Хай ворог шаліє, хай ворог казиться
Наш голос свободи з твоїм в унісон!
|
|
Вже котрий раз ми продали свободу
Й обманулись знову котрий раз...
|
|
Так щемко, до сліз на очах.
Все сіре: і день, і сніги.
Схилились небес береги
впритул до земного плеча.
|
|
Сніг білий в душу віє заметіллю
І серце знову холодом стиска,
Мов свіжу рану посипає сіллю,
Чиясь чужа невидима рука.
|
|
Колись за мною засумуєш ти,
Збагнеш, що не лікує час – навчає,
Що щастя наодинці - тільки мить,
В розлуці зустріч ще міцніш єднає.
|
|
Чому ми досі ще убогі?
Чом доля била нас завждИ?
Чи ті розбиті вщент дороги
Знов нас ведуть у нікуди?
|
|
Не дай нам, Боже, зрадити свободу,
байдужістю, як мохом, прорости.
Дай силу нам, щоб не зректися роду
й до перемоги до кінця дійти!
|
|
Боже милий, ще кров із Майдану
Не відмита сльозами з небес!..
Все святе вони ввергли в оману
Своїх хтивих диявольських мес.
|
|
В обіймах ночі за вікном
Кружляє знову дощ.
|
|
Знов «лапшу на вуха вішають».
Незбагненно! Де ж тут логіка?
Нам рахує й те,чим дишемо
Олігархоекономіка.
|
|
Не нарікаю. О, ні!
Може сама завинила…
Тільки сьогодні мені
Біль той носити несила.
|
|
Мелодія суму торкнулася серця,
Вщерть трунком гірким напоїла печаль.
Недавно, здається, накинуло сонце
На груди дерев золоту пектораль...
|
|
Нас знову продають – у серці рана…
Невже намарно пролилася кров?
І під диктат кремлівського боввана
Плетуть над нами павутиння змов.
|
|
Мелодія осені тихо в повітрі кружляє.
У звуках Шопена прозора тремтить акварель,
Де сонячний промінь останнім теплом обіймає,
І спів навіває легкий вітерець-менестрель.
|
|
Від напруги зриває мозок,
До молекули стисся простір.
Піт струмком по щоці, чи сльози?-
Ніч злилася в пекельний розстріл.
|
|
Хрестом малюю полотно – там сонце й літо,
Там пахне морем і іще вином розлитим.
|
|
Із матриці всесвіту зчитую коди
І образи дивні складаю у слово...
|
|
Немов степові неприборкані коні,
Кудись у далекі невидимі далі
Час мчить. Утікаючи, кинув печалі
На сірість буденних однакових днів,
Жмут смутку залишив на згадку мені
І сивого срібла насипав на скроні.
|
|
Не пророк я, та бачу, що сходить вже кров’ю
України душа, розриваючись вщент,
|
|
|
