Немов степові неприборкані коні,
Кудись у далекі невидимі далі
Час мчить. Утікаючи, кинув печалі
На сірість буденних однакових днів,
Жмут смутку залишив на згадку мені
І сивого срібла насипав на скроні.
Та Ангел мій світлий стоїть в охороні
І лагідно, тихо шепоче у сні,
Та знову мені навіває пісні,
Намисто нанизує з бісеру слів,
Із тисячі звуків складає мотив
І щастя шматочок тримає в долоні.
І вже не такі-то і сірі ці будні,
Хоч осінь дарує останнє тепло,
Розплескує фарби червоні на тло,
Гаптує усе золотим візерунком,
Немов би солодким напоює трунком.
Знов дні не такі-то тужливо-марудні…
Зітру я із серця всі мрії облудні.
Мій Ангеле світлий, спасибі тобі!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
Дякую! 
!!!!
