Нудиться
вдосвіта квітень
Тужно холодним
дощем.
Знову заплакані
вікна
В серці
народжують щем.
Хмари, завихрені
вітром,
Лиш майорять у
очах.
Кулик кружляє в
повітрі,
Наче наляканий
птах.
Вітру розмову
тривожну
З кленом про
щось тет – а – тет,
Може, змалює
художник,
А чи опише
поет?..
Рухи галузок, їх колір,
Голого стовбура
стать, -
Як по корі
охололій
Краплі дощу
дріботять.
Скачуть у ритмі
мазурки
Швидко і лунко
вони,
Поки не тихне їх
дзюркіт,
Наче бриніння
струни.
Впоює землю
волога,
Всюди калюжі та
слизь.
Слово, як
досвіт, убоге,
Щем прямо в
серці затис.
01.04.12
|