Розігралась уява ще зранку,
Невиразно, та ніби розгледів:
небом бігла білява панянка,
поруч неї - у чорному леді.
І ходою торкаючи вишар,
що ледь-ледь прорізав сонні хмари,
відганяли замріяну тишу
загадково - таємні примари.
Все виразніше бачив картину
піднебесного майстра "Тантала",
звук розмови до мене долинув,
одна іншій тихенько сказала:
"Знаєш, сестро, не все так печально, може, знайдемо ми серед них...."
Крик ворони вернув у реальність,
а фантазії голос затих.
| 
у Вас 
0
