Не буду мовчати

Щоб світити, спали темні шати,

Я мовчав, щоб нарешті сказати,

Після тиші в мені, мимоволі,

Після ран, що були не без солі,

Наче визріло дещо інакше,

Щире слово без запаху фальші,

Те, що пестить відвертістю вуха,

Ти почуй його. Ну ж бо, послухай.

Знаю, клявся: «Вже буду мовчати»,

Та думки – мої вірні солдати,

А слова мої, наче лакеї,

Що складають докупи ідеї.

Часто правду кидають за грати,

Обіцяю, не буду брехати

У словах, у думках та у віршах

Відкриватиму все найцінніше,

Що не спить, а кипить в моїм серці

В ніжній пісні, її кілогерцах,

Тій, що часто коханій співаю

Про приземленість нашого Раю,

Ті слова романтичні. Чи часом,

Коли фрази збираються разом

На озброєння в римах-чарунках

Чи прозових моїх візерунках,

Після зрад тих, що звалися «друзі»,

Передач, що тримають в напрузі,

Перемог, що купують за гроші,

Після німбів фальшиво-хороших,

Я вигукую, наче у рупор,

Ті слова, від яких бува ступор,

Ті поезії, твори прозові,

Що, як діти моєї любові,

Народились заради свободи

Думки, правди і, звісно, народу,

І хоча я, либонь, не Горацій

І мені лише трохи за двадцять,

 Це ярмо я нестиму сумлінно,

Не поклавши на землю коліна

Перед тими, цього хто не вартий.

Я не буду ніколи мовчати!