Вже давно відлетіла в тумани
наша юність, сплила мов вода.
Ми з тобою ще стрінем світанок,
хоч на скронях й сивіють літа.
Вже давно прокричали лелеки
і до вирію тягнуть ключі,
моя юність, така вже далека,
ще приходить до мене вночі.
Вже покинула мене зухвалість,
лиш відчай лишився зі мною.
За туманом чатує десь старість,
а за нею, отая, з косою…
Вже ,буває, торкнеться сльота
мого серця своїми вітрами
й розіллється сумна гіркота,
і душу роз*ятрюють рани.
Сяють зорі, мов гасла, у небі
і місяць освітлює шлях.
Кличуть зорі мене до себе,
та злетіти я вже невсилАх.
Відгуде, відгримить, відгуркоче,
це, відміряне Богом, життя.
Час настане, й закриють нам очі,
а душі злетять в небуття.
| 
у Вас 
0
