Я з прохолодою в душі Беру дари від меценатів, - Щоб у майбутньому вірші Для них ніколи не писати До ювілею, чи до свята, Або на поминки чужі.
У заяложених рядках Зачерствіли слова і рими. Нема там зовсім божества, І всі вони, покриті гримом, Лиш грають долями чужими, - Геть не маскуючись, бува.
Як відгук дальньої луни На півдороги помирає, - Так до сердець людей вони Чомусь ніяк не долітають, І, певно, автор сам не знає Рядкам тим справжньої ціни.
Ой, Олексію, якби ти лише знав, як я не люблю отих неочікуваних прохань - напиши! дуже потрібно! не відмовляй!.. Люблю, коли сам, знаючи про ту чи іншу подію, роблю людині приємно. Дякую тобі за розуміння.
А я нічого поганого у цьому не бачу. Залежить, звичайно, кому писати. Буває, що на задану тему може вийти достатньо гарно, адже від "поета на замовлення" не вимагають шедеврів і він відразу продає свою есклюзивну роботу для вузького кругу читачів, або лише одній людині і ніхто більше його не читатиме, ця робота (НЕ НАЗИВАЮ ПОЕЗІЄЮ, БО НЕ ЗАВЖДИ ТАК) автору більше не належить, навіть авторства не згадють. Мені не приходилося писати на замовлення, але пишучи сценарії до свят, ще й не таке приходилося мудрувати: на день учителя, на день Матері, на Новий рік, на виховні години... Натхнення саме приходило.
Тамаро, а хіба я про погано чи хорошо? Для багатьох людей це єдине джерело заробітку. Я більше про себе, про отой, часом примусово взятий на себе, обов'язок - треба!.. Кому треба? Мені, напевне, як і багатьом іншим, зайвий клопіт зовсім не потрібний, а тут, буває, через певні обставини комусь і відмовити незручно, він, той клопіт, появляється в мене через оті "Рядки на замовлення". А ось коли натхнення само приходить, то вже інша справа. У мене тоді немає страху не втигнути, зробити щось не так - недовподоби, а таке також буває нерідко. Може таке відчуття буває тому, що не звик підводити людей, що, якщо взявся за справу, то віддаю їй свою душу повністю. А коли мені десь доводиться читати, або чути чужі вітання вітання, то буває соромно за їх авторів, за їх римування. Ось, мабуть, і все, не знаю, чи зрозумієш, але намагався щиро пояснити свої думки. Дякую тобі за змістовний коментар.
Бачу, Софіє, ти прекрасно розумієш про що саме мова, бо уже одне твоє перше слово "важко" говорить про те, що тобі доводилося доволі часто "обігрувати рими". Одна справа, коли сам хочеш заробити, навіть шукаєш таку можливість, і зовсім інша коли тобі нав'язують такий заробіток... Дякую.
Михайле, тут можна спробувати порівняти "Рядки на замовлення" з нашим відношенням до чужих віршів, коли ти, знаючи точно, що автор чекає від тебе почути думку про його доробок, намагаєшся не оминути увагою його твір, відчуваєш щось подібне до обов'язку, коли коментуєш, залишаєш своє враження від прочитаного, робиш людині приємне... Шкода, що часто це відбувається без взаємності.
Мені здається, що чим більше пишеш віршів на замовлення, як би з римою не вправлявся, вірші починають бути схожими один на одного, це веде до плагіату, та і, взагалі, душі в тих віршах нема, а нема душі у вірші - не хочеться мені його ні слухати, ні читати. Для творчості потрібне натхнення. Я розумію, сценарії - це зовсім інше, але вірш, наприклад вітання незнайомій людині, бо тебе попросили - це не те.
Правильно ти, Андрію, говориш, але й це не все! Ось уяви тільки на мить, що в тебе якісь певні плани на день, кепський настрій зараз, а тебе благають щось написати комусь, а відмовити ти не можеш. Ось і починається ота мука "Рядків на замовлення", а не творчість...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
