Товчеться баба цілий день у хаті
Серед мисок цеберок, чавунів,
А перед сном благає Божу Матір,
Щоб захистила всіх її синів:
Бо молоді... не все ще розуміють,
А так багато у житті халеп.
Здійсни, Пречиста, материнську мрію,
Не допусти, щоб скоїлося зле.
Поклони б'є негнучою спиною,
А на коліна ставши, аж тремтить,
Та мертві не піднімуться із гною,
Молитва юх уже не захистить.
Загинули усі, а як так сталось,
Про цеє мова довга і сумна.
В сліпі віконця заглядає старість,
А з рідних поруч жодного нема.
Коли б ще ближче їх були могили,
А то ж далеко, як і досягтись,
І діточок малих не залишилось,
По кому б їй старій було пектись.
Така вже нас оточує сучасність –
Сплітіння воєн, грізних катостроф.
Одні хрести ще не встигають впасти,
Як інші тягнуть до нових Голгоф.
Сама, мов билка, притулилась в хаті,
Пекуча пам'ять серце обпіка,
Та їй вночі явилась Божа Матір
З маленьким Іісусом на руках.
- Поглянь - живий, і всі твої живії,
До тебе йдуть усі твої сини,
А з ними радість, втіха і надія...
Всміхнулась баба: - Правда, це вони.
Прокинулась, а муки вже немає,
Пекуча пам'ять із душі пішла.
Пречисту Матір Божу прославляє
І, мов на свята, хату прикраша. .
Підлогу миє, двір мете старанно,
Йде до людей і всім розповіда:
- Повернуться от-от сини жадані
Від мук колишніх жодного сліда.
А люди їй кивають головами...
Так рік мина, і другий рік мина.
Йдуть від синів листи і телеграми,
Їх з радістю отримує вона.
Неправда й правда - суперечка давня,
Я б не стрявав до неї навмання.
Як правда зла, я не за тую правду,
А за неправду, як свята вона.
Живе старенька, порається в хаті
Серед мисок цеберок, чавунів,
І перед сном благає Божу Матір,
Щоб захистила всіх її синів.
А Матір Божа - серце ж не із криці,
У час, коли та стомлена дріма,
Виходить із окладу до світлиці
Та й молиться за неї крадькома.
Цілить її натруджені долоні,
Нагойдує примари світлих снів.
Дві Матері скорботні, дві мадонни,
Недолею позбавлені синів.
І я молюсь, хоч зовсім і не вмію,
Зате від серця всі мої слова:
Здійсни, Пречиста, материнську мрію,
Нехай, хоч в снах, все рідне ожива.
Чого ж мені в майбутньому чекати,
Як забувать, щоб серце не пекло?
Болюча пам'ять, нескінчені втрати,
Чи буде щось, чи може все пішло? .
Життя, мов злива, в землю пролилося,
Вечірні зорі пригасила тьма,
У сивині, мов в інії, волосся,
І матері моєї вже нема.
Не заховатись в неї від буденних,
Мізерних справ, її вже не піднять.
Лише в душі і спогадах щоденних
Я можу образ матері плекать.
Проміння сонця на підлозі хати,
І баба знов розказує мені,
Яка до неї добра Божа Матір,
А Матір Божа дивиться з стіни.
Нехай вже так, як є кого благати,
Три матері віднині в мене є,
Одна в душі, на небі друга матір,
А третя молока мені дає.
П'ю молоко, вона сідає поруч,
Цвітіння вишні прямо у вікні.
- Спасибі Вам!
- І Вам, за вашу поміч...
З-під зморшок очі, теплі і сумні. .
1985-1996
|
у Вас 
0
Проникливий і дуже глибоко філософський вірш. 
