Метаморфоза вовчиці
Вовчицею себе назвала -
Усі навкруги налякались.
Тікати від неї почали,
увечері в хати ховатись.
Бродила селом, завивала.
Зеленим вогнем тліли очі.
Здригалась в норі та гарчала -
одна - серед холоду ночі.
Та раз ВІН в селі об'явився -
принесло швидкою водою.
Наблизився, нахилився
й погладив міцною рукою.
Хтось зойкнув: "Ой, зараз укусить!..."
Ні, руку покірно лизала...
Лягти її тихо примусив -
на спину лягла й... занявчала.
І люди побачили кішку:
м'якеньку, приязну, пухнату.
Така - на подушці, на ліжку,
або під столом - у кімнаті.
...Ця кішечка з НИМ оселилась.
Сидить біля груби в морози...
Сказати лише залишилось:
ЛЮБОВ ТВОРИТЬ МЕТАМОРФОЗИ!
Цей вірш я присвячую усім жінкам, котрих прокляте життя примушує носити маску вовчиці...
16.10.09р.
Додав: ruhlyvy (10.07.2015)
| Автор: © Борис Костинський
Розміщено на сторінці : Вірші про жінок
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1702 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА