Як нам жінкам не вистачає мудрості...
Іскри, щоб бачити, яким простим є світ...
І чути й бачити, перш ніж творити дурощі...
І вміння вдячністю розколювати лід...
Ми зайняті хотіннями й бажаннями...
Претензій сотні в нас є до мужчин...
Та цим затьмарені, не проявляєм вдячності...
Не бачимо, як мало треба їм...
Бажання в них прості й такі приземлені...
Бажають розуміння і тепла...
Любові й щоб були ми поруч мирними...
Щоб радість, що він є, в очах жила...
Щоб чистий одяг і обід із ніжністю...
І віра, що він є найкращий мій...
Щоб ранок починався в нього свіжістю...
Щоб повний сил виходив за поріг...
А ще під вечір видихнути в затишку...
Набратись щастя - бо це рідний дім...
Відчути, що він тут - причина радості...
І що любов основою є в нім!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас