Вину віддавши на поруки, ти посміхнулась так потворно, немов чиїсь могутні руки, тобі квапливо душать горло. Ця посмішка...мов в ювеліра, відлита проба,- не вернеш назад, лишає в серці сувеніри- голки у декілька карат. Не чутно слів твоїх..хоча, мабуть уголос й непотрібно, Іронія твого лиця, все розказала чесно й гідно. Я прочитав кошмарний сон, ще кілька слів і ти заплачеш, ти клялась в вірності обом, За це він також не пробачить. Любов віддавши на поруки, я посміхнувся так потворно, й пішов...під снігопаду звуки, замотуючи шАрфом горло.
|