Дівоча врода

В ту мить я очі загубив,
І довго вже не мав споќою.
Тебе у спогадах лишив.
Надовго захворів тобою.

Ти так сподобалась мені
Що заблукав я геть у собі.
Не бачив ще краси вогнів,
Аж нині бачу їх у тобі.

Радів я зернятам краси,
А ти, постала колосочком.
До зір цю вроду понеси,
Даруй квітучим пелюст́очкам.

Ти певно тьмариш розуми,
Хто я? Щоб марити тобою.
Я мерзлий цвіт серед зими
Що ти зігріла красотою.