(За В.Набоковим)
Лоліто... Літо... О
лелітко!
Була ти відчаєм чи
злом?
Тебе замкнув я в часу
клітку
Безжальним серця
ремеслом.
А твій небесний
візерунок
Ліг на нестерпності
мої.
І пік мене пекельний
трунок,
Який я пив з твоїх
таїн.
Німфетко за межею
щастя,
Принцесо зболених
нестям...
Мені вже встигнути
не вдасться
На потяг втечі за
життям.
А дійсність - це
кривава Мері...
Ми йшли по лезу
власних змов,
Щоб поєднатись у
безсмерті,
Бо смерть - це скарга
на любов.
О мій вогненний
самоцвіте
З душею виплаканих
тиш!..
Лоліто... Літо... О
лелітко!
Ти лиш на полум'я
летиш!
|