Стоїть,задумавшись,тополя Посеред поля лиш одна Лиш листячко тріпоче ніжно Сумна вона,чомусь сумна Стоїть і мріє про майбутнє Про час прожитий і який є Мабуть їй важко все забути Мабудь на серці туга є Пройде весна,пройде і літо Наступить осінь золота Ти не журись тополе-жінко Після зими прийде весна І оживеш, неначе знову Неначе знов родилась ти Природа всього прибавляє Прибавить сили,щей краси Ти не одна на цьому полі Вже тополята там ростуть За ними щей твої внучата Внучат ще діти принесуть Живи й радій ти кожній днині Бо й кожна днина різна є Бо знов прийде незвана осінь І опадуть твої листки
|