Баба.
Баба. Ні. Прабабця кам*яна
Дихає століттями
крізь землю…
Степ –у вічність
далина,
Б*є вітрами в
небо-стелю.
А по ній і грози
й блискавиці,
Віз Чумацький
скрипнув колісьми…
Бабця – давній
символ жриці…
Де вона стара?Де
юні ми?
Баба. Ні.
Прабабця кам*яна,
Перехрестя снів
із дивом чудернацьким…
Залишилась лиш
вона одна
З присмаком
воістину сарматським.
|