Зросли, зросли вже немовлята… Іще недавно це було, - Колиску лиш гойдала мати, А вже стежину замело За горизонт, де йдуть дороги Де неспокійне це життя Веде з порогу до порогу І вчить її мале дитя… Зросли орлята. Полетіли У світ премудрий та стрімкий Все дуже рвались, бо ж хотіли Пізнать його, а він, лихий Повчав і горем, і печаллю І першим цвітом весняним, І слова вчив, і вчив мовчанню І доля вчила поряд з ним. Взамін душею не кривили, - Несли з собою у світи Тепло і щирість, і надію Що надихнула колись ти… А ти не спиш… Думками з ними Смієшся, плачеш і ростеш І їх турботами простими І їхнім горем теж живеш Сини, сини… Ще колискову Хотілось стиха б заспівать Та вже не вам, а коли знову Дасте онуків доглядать Бо час летить, і нова днина Думки вплітає в сивину І осінь змінює година В бурхливу повінь весняну Зима повернеться з днів літніх Де сонця промінь відгорів - Чекать синів з доріг всесвітніх Довічна доля матерів…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2127 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
