– Це так дивно: от жила людина
І покинула цей світ, не знає
Про майбутнє своїх рідних, близьких,
Ніби ясне полум’я згорає. – Ні, синочку, все інакше, любий,
Не закінчується так життя, не гасне,
Як пройдемо ми свій шлях тернистий,
То запалюється в небі зірка ясна.
_____________ Вечір тихий. Оченята сина
З сумом дивляться у вічне небо,–
Жаль мені стривожене серденько,
Міцно пригорну його до себе. Якби й справді так було у світі:
В час, коли тебе покину, сину,
Серед безлічі зірок – світил маленьких –
Розпізнаєш ту одну-єдину. Мерехтить зворушливо і ніжно,
Як сльоза в очах, як сум у серці,–
Знай, це я хвилююся за тебе,
Любов матері сильніш від смерті. Як опинишся на роздоріжжі,
З неба не байдуже споглядання,
А пораду щиру і правдиву
Зірка шле тобі своїм мовчанням. Зблисну вдруге, падаючи в роси,
Щоб лиш впевнена була, щоб твердо знала,
Що добро повік тебе не кине,
І ти скажеш : “О, на щастя зірка впала!..”
| 
у Вас 
0
