Із далекого моря синього

Із далекого моря синього

Із далекого моря синього,

Від високих,прадавніх гір.

Я тебе в оксамитах вимріяв,

Запросив, господиню, в двір.

В солов*їнім полоні вінчались,

А повітря – волі ковток.

Зорі тихо до нас підкрадались,

Від кохання були за крок.

Місяць заздрив і аж облизувавсь

Ну,а ми – цілували ніч.

Віддалявся рогатий,знижувавсь

Від своїх в душі протиріч.

Ми у квіті з тобою липовім,

На перині зелених трав,

На межі почуттів невидимій…

Як Всесвіт тебе пізнавав.