Цілунку присмак на вустах,
У серці тінь печалі,
Бо ти - в незнаних є світах
І навіть трішки далі,
В пустелях холоду й зневір,
Де люті заметілі,
У вічнім прагненні до зір,
До злетів і окрилень,
На бережечку самоти,
В обіймах дивних марев...
Мені до тебе не сягти -
Чи є десь більша кара?
Я - наче спраглий в небі птах,
Потомлений від лету.
В твоїх волошкових очах
Згубилася поетка!
Сплетіння тіл, єднання душ,
Взаємопроникання...
До тебе прагну я чимдуж -
В заручниці кохання!
Хоча й крила потомились - Не втрачаю в Божу милість Віри я у серці свому, Яке б'ється так невтомно. Прожену зимову втому, Буду йти до щастя й далі, А весняний теплий промінь Хай розтопить всі печалі!
Якою б не була тематика Вашого твору, там завжди багато неба, політ...ця ж несамовитість. Не забуваючи про землю, намагайтесь якомога довше не приземлятися!..
Така вже душа моя несамовито-крилата, постійно прагне лету - нема не це ради . Дякую Вам, пані Ольго!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
