Такі незбагненні, прості й надто сильні, То посмішки ясні, розкуті і вільні, То грім серед неба, тайфун і цунамі, Для когось ми - доньки, для когось ми – мами. Для когось – кохані, для когось – коханки, Для когось – рабині, для інших – панянки. Брюнетки, блондинки чи вогняно-рижі, Для когось ми жертви, для інших – ми хижі. Ми поруч завжди: у щасті чи в горі, Ми вірим в кохання і віримо в долю, Чекаємо диво і плачем ночами Та йдем по життю лиш складними шляхами. Ми сонце, ми місяць, ми хмарки та зорі, Ми високо в небі і глибоко в морі, Ми всьому початок, спокуси ковток, Букет з ароматних чудових квіток, Народжені жити, любити й вмирати, І нас неможливо таких не кохати, Бо все навкруги ожива і сміється До чого лиш Жінка душею торкнеться!
Коли заглянути глибоко у жіночу сутність, там цілий всесвіт... до того ж незбагнений. За вірш 12.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
) додати.
