Дорога в’ється серпантином
І їде змучена людина,
Ну, скільки в неї літ,
А уже купа, бід.
Здорова бігала, робила,
Хвороба нишком підкосила,
Поради – йти під ніж
Злякалася тоді ж,
Бо дома ждуть, сліпий отець,
Та й мати хвора нанівець,
Після інсульту муж.
І гори всяких нужд.
Ще кілька літ тому, назад,
Цвіла, немов весняний , сад.
Красива, молода,
Здорова, як серна,
В борні змагатися могла,
Така вже сила, в ній, була
І так знівечила,
Скосила, та мара,
Така ж нікчемна і слизька,
По суті, дьяволу, близька,
Хвороба, людських, душ.
Як сприйме, все це, муж?
Що буде з ним, вона , не знає,
Тому в душі, переживає
І просить, Божу мить -
Усе це, зупинить.
|
у Вас 
0
