Оніміло плече,
бо у серці – роз’ятрена рана.
Перед моїх очей
чорних хмар пошматовані плями.
Ось тремтить рука в ката,
вже втомилась чекати на жертву.
Надто пізно втікати.
Чую подих холодної смерті.
Знавісніла юрба
вимагає видовищ кривавих.
Я давно не раба!
На спочинок душа має право.
Перед зором моїм
все життя, наче кадри, спливає.
Завершились бої,
спокушає мене небо раєм.
Так незвично мені –
моє серце надривно не б’ється.
Бачу Янгола тінь,
він незримо до мене сміється.
На аренах життя
усі битви за правду скінчила.
Магдалена пішла…
Вільний дух Вам у спадок лишила!...
| 
та
у Вас 
0
