Йду на білий світла сніп, Чую сміх дитини… Під ногами холод, сніг Ночі, чи то днини? Ноги, вмочені у кров, І не видно краю, Сміх дитячий лине знов, Йти куди - не знаю… Раптом в променях ясних, Ніби на долоні, В літніх травах запашних - - Тут я – твоя доня! - Де ти, де? Дитя моє! Всі зібрала сили… Щось важке у груди б’є, Тягне до могили… Мокра, схоплююся, вся, Від гіркого поту. Ніч печаль – нудьга моя… Час йти на роботу. - Господи, спаси рабу, Дай малу надію! Що прощення за ганьбу, Вимолить зумію….
************************
Так, уже немало літ, Мечуся у спробі… В пошук гонить – доні слід, Вбитої в утробі.
Дякую,п.Роксолано! Я сама не можу спокійно читати того вірша, але він прийшов в одну мить, напевно, Богу, було угодно, щоби він був написаний саме так.
Щемно так, пані Катерино, пробирає до кісток. А якщо б тут трохи підправити - Ноги, вмочені у кров, І не видно краю, Сміх дитячий лине знов, Йти куди - не знаю…
Знаєте, я думаю, що плачемо ми тут на землі, а ті хто там - дома, тому плакати їм нема чого. Всі, хто хоч краєм ока побачив це, не мають бажання вертатися на землю. Задля рими, хай буде так, ніби і зжилося. Дякую!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
