Десь за озером у сиву нічку темну, Прокинувся чугайстер,недаремно, Він спав і не виходив цілий день, Він ждав коли зведуть мавки пісень, Він ждав коли його покличе українська ніч, Коли в хатині на селі погасне піч, Коли прокинеться нічна природа, Коли заграє в жилах лісова порода. Тоді він вийде,біла довга борода, Потягне старі кості важко,не біда, Ні не біда що він прожив вже стільки років, Побачив щастя,біди і весь світ широкий., Та лиш в останні роки таки повернувся, На свою батьківщину,не забувся І не зостався в мандрах чужоземних, Бо гріє серце й душу рідна земля. Та й як без нього проживуть казки на Україні? Що ж не побачать діти мрії у них сині? І що бабуся не розкаже вже малечі, Про Українську ніч,сидячи біля печі. Про мавок і русалок ,про папороть і її цвіт, Який туманить розум, Про українські зорі,які світять там на небі над чумацьким возом, Розкаже,бо оберігає приносячи радість ,ласку, Наш лісовий чугайстер,добру казку.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас