Десь за озером у сиву нічку темну, Прокинувся чугайстер,недаремно, Він спав і не виходив цілий день, Він ждав коли зведуть мавки пісень, Він ждав коли його покличе українська ніч, Коли в хатині на селі погасне піч, Коли прокинеться нічна природа, Коли заграє в жилах лісова порода. Тоді він вийде,біла довга борода, Потягне старі кості важко,не біда, Ні не біда що він прожив вже стільки років, Побачив щастя,біди і весь світ широкий., Та лиш в останні роки таки повернувся, На свою батьківщину,не забувся І не зостався в мандрах чужоземних, Бо гріє серце й душу рідна земля. Та й як без нього проживуть казки на Україні? Що ж не побачать діти мрії у них сині? І що бабуся не розкаже вже малечі, Про Українську ніч,сидячи біля печі. Про мавок і русалок ,про папороть і її цвіт, Який туманить розум, Про українські зорі,які світять там на небі над чумацьким возом, Розкаже,бо оберігає приносячи радість ,ласку, Наш лісовий чугайстер,добру казку.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
